'Буду пити, поки не здохну!&raquo

«буду пити, поки не здохну!»

Поєдинок

… Водкін вперто мовчав. Він не бажав більше вступати в будь-який контакт з упертим типом в сірому, який ось уже більше години нахабно стояв на місці, не поступаючись йому, добропорядного громадянина, дорогу. Як не просив його Водкін, той ні в яку не погоджувався рушити з місця.

-Ну як укопаний, їй-богу! Це ж треба бути таким непробивним і бездушним, почав він свій черговий монолог, - щоб не чути, як нормальні люди, втомлені, знесилені, хочуть піти своєю дорогою! Стоять тут, розумієш, всякі гуляки і порушують громадський порядок! Ні б в сторону відійти, який там?! Варто!

А ти знаєш, любий, як важко було дістати останню заначку дружини і винести з дому? Ти розумієш, який це ризик? А якщо горілки в найближчому кіоску не опиниться? Це ж доведеться за неї плентатися до наступного магазину! Це, брат, великий труд!

Ноги-то мене вже погано носять, ось які припухлі! Ну вилите дріжджове тісто, їй-богу, хоч зараз пиріжки пеки! - і на підтвердження своїх слів тремтячими пальцями, під нігтями яких покоївся тижневий шар бруду, став одну за одною закочувати штанини брюк.

-Ось воно як склалося, нелюд ти проклятий, а ти не хочеш зрозуміти мужика. Тридцять п’ять років по землі ходжу, а такого, як ти, не бачив ніколи! Тьху ти! - кричав добропорядний громадянин, все більше розпалюючись, раз у раз, спльовуючи на землю і оголюючи ряд гнилих зубів. Але дивний тип в сірому зберігав крижане мовчання.

-Ну все! - вигукнув доведений до кондиції Водкін, рішуче засукуючи рукава старої картатій сорочки, випнувши ніжнюю¸ розітнуту в недавній бійці, губу. - Зараз я поговорю з тобою як чоловік з чоловіком!

Почервонівши від праведного гніву, витріщивши очі з жовтими білками, сопучи носом, він кинувся на сірого типу. Цей марш-кидок дався йому нелегко. З боку пан Водкін зовсім не був схожий на грізного орла, зійшла з небесних висот до простого смертного хама. Але йому думалось інакше.

В голові у нього звучав голос його давньою товаришки по чарці Маньки, яка, закинувши голову назад, сміялася і хрипко кричала «Герой, герой!», Коли він, Толик Водкін, заливав в глотку черговий стакан з улюбленим напоєм.

Груди противника виявилася твердою як скеля, і забіяка відскочив від нього як гумовий м’ячик і звалився на землю. Перед очима все померкло. Особа уявної Маньки злилося з брудним асфальтом, а в голові лунав дзвін…

Так безславно і прозаїчно закінчився черговий подвиг «справжнього мужика».

-Ішь, нализався-то як, ресурси! Сьомій ранку, а він вже готовий! Це ж до яких чортиків треба допитися, щоб з ліхтарним стовпом битися! - прорекла повна двірничка, стрясаючи повітря новенької мітлою. І, щось бурмочучи під ніс про спиваються країну, продовжила свою благородну справу.

Водкін цієї сентенції не чув. Він лежав на асфальті без найменших ознак свідомості. Анатолію снився ще мокрий, блискучий від розсолу, пухирчатою огірочок і добротний, гранований стакан з горілкою.



ЩЕ ПОЧИТАТИ